"Мені потрібно в Москву зробити те, що я хочу", - друг Сова про свою мету
Друг Сова, командир взводу в підрозділі «Південь» УДА у складі 28-ої ОМБр (окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу).
До сьомого коліна по мамі і татові він – росіянин і перший в роду Воронових, хто народився в Україні. Пенсіонер, йому 60 років, але у нього є мрія, через яку обіцяє собі йти до перемоги України в російсько-українській війні. Зараз його підрозділ працює на одному з флангів Бахмуту.
- Друже Сова, яка обстановка на вашому напрямку?
Обстановка важка. Розповіді про те, що росіяни – дебіли, це неправда. Там є дуже досвідчені воїни, не всі, але є. Їхні «мобіки» – це справді «м’ясо», а от кадрові військові дійсно вміють воювати та виконують свою роботу.
- Ми їх недооцінюємо?
Саме так.
- Чому ви пішли добровольцем на війну?
Я тут стою, щоб ті пі…ари не прийшли в мій дім, у Кропивницький. Я захищаю країну, а не державу. Для мене це різні речі.
Держава – це політика, а країна – це територія, наші родини, наша земля, мій дім. У мене є дружина, діти, онуки. Один син живе в Польщі, інший працює на заводі. Є воїни, а є гречкосії. Я завжди кажу, що на одного бійця на війні має бути мінімум двадцять людей, які працюють у тилу. Без тилу воювати нереально.
- А ті чоловіки, які ухиляються від армії?
Якось я запитав одного чоловіка зростом під два метри зі здоровенними руками, чому він не воює, запропонував піти до нас у підрозділ. А він мені: «От коли вони до мене прийдуть, я піду». Я кажу: «Так до мене в Кропивницький ніхто ще не прийшов і не прийде, тому що я стою на Донбасі, пацани – в Запоріжжі, хтось – під Херсоном, щоб до тебе не прийшли».
- Такі чоловіки вас дратують?
Це сміття в моєму житті. Миша не може дратувати тигра. Для мене є побратими – ось цей молодий генофонд нашої країни, яким треба народжувати дітей, продовжувати рід, вони дадуть воїнів цьому світу. Я про них думаю.
- Яким критеріям повинен відповідати чоловік чи жінка, щоб воювати – йти на війну?
Про жінок не скажу, а в чоловіка в штанах мають бути яйця.
- А в голові щось має бути?
Необов’язково. В штанях – яйця, а вони вже до голови всі команди передадуть.
Зізнаюся вам, я найбільш «сцикотливий» у підрозділі (сміється -ред.). Але коли командир Сокіл (Ільницький Сергій, командир загону «Південь») ставить завдання, воно має бути виконаним. Із цим командиром я готовий воювати до перемоги. Нам пощастило, що ми маємо таких друзів.
Нещодавно ми їздили до Львова на похорон нашого побратима друга Ніка. Мене вразило, як люди, які взагалі не знали загиблого, віддають йому останню шану – стають уздовж дороги навколішки і так проводжають бійця в останню путь. У цій єдності вся держава, розумієте? А все решта – балачки. Я солдат, я не можу говорити багато, але є моменти, коли «мурашки по шкірі».
- А що для вас буде перемогою?
Помочитися на кремлівську стіну. Я кажу цілком серйозно. Мені потрібно в Москву, аби зробити те, що я хочу.
- Коли ваша мрія про Москву здійсниться?
На початку війни я давав роки чотири. Минув уже рік.
- Думка змінилася?
Змінилася оцінка ситуації. Але однозначно швидко це не буде. Тільки на повернення Криму потрібно рік-два. Хто хоче війну закінчити через два-три тижні, запрошуємо до нас. На позицію вивозити не будемо, на полігон. За кілометрів 10 до «нуля» привеземо чоловіка, нехай переспить там, якщо зможе. А потім нехай розказує, скільки ще до закінчення війни. Ми спимо на «нулі», як убиті.
- Може, не варто так говорити, а як же забобони там усілякі?
Це 50/50 – або ти живий, або вже не дихаєш. Або прилетить, або ні.
- А яка тут доля фарту?
Відьма, що сидить на лівому плечі, щось там шепоче на вухо. Але в потрібний момент, бля…ь, гадюка мовчить (сміється – Ред.). Насправді, все залежить від того, як ти відпрацював на полігоні – виконав завдання чи ні. Якщо на полігоні ти працював і вчився – виживаєш. Війну треба вміти читати.
- Що значить «читати війну»?
Наприклад, вихід – починаємо рахувати секунди – прихід. Робимо висновок, на якій дистанції стоїть снаряд. Маємо вуха – слухаємо. На КСП починають літати дронами, видивлятись, шукати. Думаємо, слухаємо, рахуємо. Ось це я називаю «читати війну».
- А що після закінчення війни?
Нам потрібно підіймати молодь, показувати, що у нас є молоді люди, які розуміють, що таке держава і країна, що таке прапор, що таке встати і віддати шану (кулак до серця, – Ред.).
Я пенсіонер, мені 60 років. Але я цих пі…арів буду бити, бля…ь. Поки не помочуся на кремлівську стіну, не заспокоюся.